Ніч. Ганна в хаті біля вікна.
Ганна:
Ще сонце спати не вкладалось,
А захід вже, як кров, палав.
На шмАття серце рвав неспокій
Та вітер туги додавав.
А як скотилось сонце з неба,
І день пішов за ним услід,
Ніч почалась така пекельна,
Немов зібралось сорок бід.
Тривожно спить старенький батько.
Дай, Боже, сон хоча б йому.
А ніч віщує щось недобре,
Та проклина себе саму.
Біжить до порогу , відчиняє двері. З вулиці вривається
холодний дощ і вітер. Вона зачиняє двері й біжить до
печі. Зупиняється перед нею, не розуміючи, навіщо їй піч
. Кидається із кутка в куток, не знаходячи собі місця.
Скажений вітер люто шарпає дерева,
Плоди камінням гупають об землю
І б’ють по скронях, ніби громовиці,
Нестерпно.
Кричать крізь сон розбурхані птахи,
І шиба б*є на сполох,
І руки тягнуть тіні, мов живі,
Крізь морок.
Змарнілий місяць продирається крізь хмари,
І жаби кумкають несамовито.
Тривогу силується сон сповити,
Та марно.
Катує душу горобина ніч.
Вже нанівець звела, та кинути не хоче.
І важко здогадатись через біль:
Про сон, чи про світанок
Мріють очі.
Падає на коліна перед образами
Лиш серце молиться невтомно
За подорожнього свого:
Спаси, Господь, від всього злого,
Від всіх негод врятуй його.
Дай, Боже, мир йому і щастя.
Усі гріхи його прости.
З чужого краю шлях додому
Допоможи йому знайти...
