а ще... мені завжди хотілось,
коли так тихо падає дощ,
так тихо, як він вміє падати тільки вночі.
щоб хтось підійов і сказав:
"спокійно, мала, це тільки дощ,
а ти слухай і мовчи,
вітер за вікном, а не в твоїй душі..."
і заспокоїв вагомим німуванням,
і накривпледом, налив чаю.
а я заколисана його впевненістю,
відпливала у сон, стиснувши його долоню.
а ще, коли чекаю на зупинці
і всі такі непривітні,
(Продовжити)
і спішать зайняти місця,
і штовхаються, сіпають, сичать,
так хочеться, щоб хтосьсказав:
" а в мене часу - гать гати,
давай чекати разом!"
і обійняв полами пальта,
і дихав рідністю у вухо
і так було би довго.
або коли вкотре з застудою
ковтаєш піґулкита малину,
передивився новин і фільмів,
перебрав з аскорбіном,
перетримав градусник,
щоб хтось поклав
прохолодну долоню на чоло
і сказав:" Йдеш на краще, пустьоха,
завтра замотаю тебе, як матрону
і не дозволю більше години гуляти.
а тепер давай під ковдру і ніяких онлайнів!"
а ще... іноді ТАК хочеться,
щоб це були не друзі і не батьки,
а ТИ!
