Дощ розрядив у мене свій наган
Сказав негайно вшиватися з цього міста
А я дочитала Француазу Саган
Під звуки Брамса та Ліста
І все раптом встало на свої місця:
Дощ ні до чого, це я осіння
Руйнуючись, розбивала чужі серця,
Зникаючи, залишала меседжі на сидіннях
І було соромно, але легко і вітряно
Від того, що знайшлись причини
Кидання в небо безжальними списами
От тільки вибачитися тепер яким чином???
