В альбомі давно не зосталося лірики.
У ньому розкидані вибухи, постріли.
Солдати любови посіяли кості,
та нікому скласти для них панегірики.
Прогіркле чорнило під шкірою досвідом.
Ти, свідку живучий, зостався на варті.
За ватрою злодії ріжуться в карти,
Месія спочив, аби встати удосвіта.
Де ті, що впізнають Його серед натовпу?
Папір затоптали ходою поважною.
Цілунки найкраще писав Караваджо –
не втримати пензля руками брунатними.
Порізалась. Арія пальців заюшених.
До крові. Співає червоне по білому.
В альбомі вітри таборище розбили –
неспокою їхнього нам не порушити.
