Ти уже після засухи, південний Морський Королю
Я уже після відчаю. Відчалюю, піднімаю якір
відчиняю всі трюми – випускаю щурів на волю
Ну, була, припустімо, дивна… Та не дивом була ніяким
Налягаю на весла.
Ти ж від спеки не збожеволій
не шукай та не клич переспівами перлинних мушель
Я піду, наче сон і крилаті мусони надмуть вітрила
Хвилі рану посолять, киселево-густі як муси
За якими широтами, де вчора, в чорта, тебе носило?
Я ж сьогодні уже не тим фарватером…
Ти не мусиш
білим шовком за мною вслід, білішим за шум прибою
Зоставайся на дні – там русалки, кришталь, кораблі-палаци
Все на чорне поставлю, твої виграші я потрою
і від горя поступиться море для мене піщаним пляцом
Голоситимуть чайки, чатуватимуть за тобою
Каравела пірне в туман, так само як він зникома
За штурвалом сама стоятиму, нестиму всеношну вахту
Після третьої склянки напосяде на груди втома
Тільки небо розбудить,– не спати! – розстеле зірчасту плахту
…Йди на Північ, дитино.
До світанку вже будеш вдома
