Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2697
Творів: 51481
Рецензій: 95968

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 23423, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.220.184.63')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Драматична рапсодія

Чумацький шлях (дія третя)

© Світлана Козаченко, 28-05-2010
Батько  сидить  на  лаві  біля  хати  за гончарним колом. Андрій
порається  у  дворі  та,  щоразу,  проходячи  біля  батька,
стишує  ходу  та  придивляється,  неначе  хоче  розгледіти,  в
якому  той  гуморі.

Андрій:
     Вислухайте  мене,  батьку, щось  маю  казати.

Батько:
     Справа  варта, щоб  здалеку  отак  починати?

Андрій:
     Я  не  знаю.  Судити  Вам,  варта  чи  не  варта.
    Та  для  мене  то щось  важить, і  це  вже  не  жарти.

Батько:
    То  кажи  вже, що  ж  ти  мнешся, коли  припікає.

Андрій:
     Гурт  чумацький  на  цім  тижні  у  Крим  відбуває.
     Так  от,  батьку, маю  думку  я  до  них  пристати.
     І  розмова  уже  була. Мене  згодні  взяти.

Батько:
     Отакої… Ну  й  новина! Грім  з  ясного  неба.
     Скільки  вовка  не  годуй… Чи  я  скривдив  тебе?
     Чи  тобі  чогось  удома в  нас  не  вистачає?

Андрій:
     Дяка  Богу. І  вам,  батьку. Та  ще  думку  маю:
     Покохав  я і  восени  хочу  шлюб  узяти.

Батько:
     Так  із  цього  саме,  синку, було б  й  починати!
     В  хаті  дітям  і  дружині буде  місця  досить.
     Ти,  либонь,  вже  не  хлопчисько  - чоловік  дорослий.
     А  я,  старий, про  онуків  уже  давно  мрію.
     Який  там  Крим? Що  ти  кажеш? Що  ти  там  посіяв?
     І  Ганнуся  буде  рада сестру   привітати.
     То  до  кого  ж  ми будемо сватів  засилати?

Андрій:  
     Повернуся  з  заробітків, поставлю  хатинку,
     Ось тоді вже й піде мова про  майбутню  жінку.

З  хати  виходить  Ганна  і  зупиняється,  прихилившись  до
одвірка.  До  неї  долетіли  останні  слова  Андрія.

Батько:
     Та  і  майстер  же  ти,  друже, туману  пускати.
     Он  і  Ганні  вже  цікаво…

Ганна:  
     Треба  все  сказати.

Андрій:
     Батьку, Ви  мені  не  батько, і  не  сестра  Ганна.
     Прошу  вибачити,  батьку, що  кажу  негарно.
     Не  подумайте,  що  хочу од  вас  відцуратись.
     Але  ж,  батьку, я  не  можу  з  сестрою  побратись!
     Ганна - любов  моя  перша, і  любов  остання…

Батько:
     Так,  Андрію. Зрозуміло. Що  ти  скажеш,  Ганно?

Ганна:  
     Ви й так бачите, татусю. Що  вже  тут  казати?
     Судилося  мені  хлопця цього  покохати.
     І  хіба  він  винен,  батьку, що  наша  родина
     Прийняла  дитину  бідну, як  рідного  сина?
     І  хіба  він  винен,  батьку, що  був  мені  братом?
     Чи  це  може  нашій  долі на  заваді  стати?

Батько:
     Ви  не  кревні, всі  це  знають. Слід  було  б  чекати.
     Із  пелюшок  нерозлучні, годі  й  розганяти.
     Куди  голка,  туди  й  нитка: де  Андрій  -  там  Ганна.
     Богу  з  неба  добре  видно, та  й  нам  непогано.

Андрій:
     Так  ви  згодні, батьку, віддати  за  мене  Ганнусю?

Батько:
     Кажу  ж  тобі, що  онуків давно  не  діждуся.

Ганна:  
     Татусеньку,  серце  моє!…

Андрій:
     Дякую  вам,  батьку.

Батько:
     Ви  за  кого  мене  мали? За  чужого  дядька?
     А  тепер,  Андрію, з  Криму  оглоблі  вертаєш?
     Чи  ти,  дідьку  головатий, іншу  думку  маєш?

Андрій:
     Ні,  батечку,  вибачайте, мушу  це  зробити.
     Ви  ж  по  честі  та  по  правді  нас навчали  жити.
     Що  зробили  ви  для  мене, повік  не  забуду.
     А  в  поході  тім, як  Бог  дасть, я  себе  здобуду.
     Щоб  ніхто  не  міг  закинуть:
      “Байстрюк  влаштувався”,
     Чи  ще  гірше:  “Гончаренко з сестрою  побрався”.
     Щоб  ми  об’єдналися у  справжню  родину,
     Я  на  кілька  тижнів скоро  вас  покину.

Батько:
     Чумакові  -  мандрівочка, а  дівці  -  чекати.
     Ганно,  допоможи  брату пожитки  зібрати.
     Та  не  рюмсай, витри  сльози  - уже  й  відсиріла.
     Доню, дону! Та  що  ж  це  ти, наче  крейда  біла?!

Андрій:    
     Ганнусю,  тобі  недобре? Води  швидше,  тату!

Ганна:  
     Саме  пройде. Непотрібно  мене  відливати.

Андрій:  
      Випий  ковток, іще  випий! От  дівчинка  гарна!
      Ну,  сонечко, посміхнися, не  лий  сльози  марно.

Батько:
     От  дівчата  ладні  воду в  сльози  переводить!

Андрій:
     Зрозумій  мене,  кохана, час  швидко  проходить.
     А  восени  вже  будемо весілля  справляти.
     Ганнусенько… Треба  тільки  трішки  зачекати.

Ганна:  
     Годі.  Годі  коло  мене. Уже  попустило.
     Зараз, зараз… Ще хвилинка… Покинули  сили…

Батько:
     Доню,  так  не  переймайся  - то  доля  жіноча.
     Відпускати  треба  з  миром. Вже  висохли  очі?
     Тепер  личко  вмий  гарненько. Мало  не  зомліла…

Андрій:
     Зніми  камінь  з  мого  серця, Ганнусенько,  мила…

Ганна:  
    Хто  я,  щоб  тобі, Андрію,  крила  відтинати?
    Маєш  крила,  соколику, то  мусиш  літати.
    Я  ж  тобі  бажаю,  милий, високого  неба…

Андрій:
     Яке  небо  може  бути, кохана,  без  тебе?
     То  не  небо,  то  дорога до  нашої  долі…

Ганна:  
     То  дорога,  Андрієчку, до  твоєї  волі.
     А  без  волі  чоловіку і  життя  немиле.
     Лети  собі,  соколику, розкинувши  крила.
     Я  ж на  тебе  чекатиму, виглядати  буду.
     За  тобою  моє  серце летітиме  всюди.
     Хай  щастить  тобі   в  дорозі, Бог  допомагає,
     Та  до  рідної  домівки скоріше  вертає.




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.04033899307251 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати