Молодь на галявині водить хороводи та грає весняні ігри.
Настає час гри, коли переспівуються майбутні пари. По колу ведуть Ганну. Вона має віддати вінок своєму обранцю.Кілька парубків виявилися охочими до іі вінка, та вона зупиняється проти Андрія - свого названого брата.Обоє завмерли, дивлячись в вічі один одному. Схаменувшись, що час іде, а вона стоїть проти парубка, який не робить а ні руху на зустріч, Ганна зривається з місця і втікає. Андрій біжить за нею. Втікаючи від Андрія, вона рвучко зупиняється біля ставу. Вінок падає у воду. Андрій наздоганяє втікачку. Побачивши, що трапилося, він стрибає у воду і намагається витягти вінок. Але він віддаляється швидше, ніж пливе Андрій. Вінка затягує виром у глибочінь. Ганна в розпачі. Андрій хоче її розрадити.Розмовляє з нею, як з маленькою дівчинкою.
Андрій:
Козак-голота виліз із болота -
Мокрі вуса, мокра сорочка.
Пригорнися до мене, люба дівОчка.
Ганна:
Тобі все жарти, я ж мало не плачу.
Вінок у воду - ото на вдачу!
Лиха прикмета, бідна моя голівонька…
Андрій:
Не журись, не сумуй, моя люба дівонька.
Поглянь: шум зелений із трав і квітів.
Скільки тобі ще віночків звити?
Ганна:
Одного досить для мого нареченого,
Переспіваного із шуму зеленого.
Одного досить, та й того немає…
Андрій:
Зажди, Ганнусю, уже звиваю.
Дивись: кульбаби, ніби курчата,
Зелена рута, зелена м’ята -
Для наймилішої в світі голівоньки,
Для найкращої в світі дівоньки.
Тримай, Ганнусю, свого віночка.
Ганна:
Ой! Не торкайся!
Мокра сорочка.
Мокра й холодна…
Андрій:
Проте серце гаряче.
Чи може ти, Ганно, мені не вдячна?
Чи не до вподоби тобі віночок?
Ганна:
Віночок гарний - мокра сорочка…
Андрій:
То може парубок недовподоби?
Не має хати,
Нема худоби,
Нема земельки,
Статку не має -
Байстрюк безрідний,
Батьків не знає…
Ганна:
Ой, не дави сльозу, сиротино бідна,
Бо щось причини для неї не видно.
Чи не став мій татусь тобі за батька?
Чи я та дівка, що шукає статку?
Андрій:
Що тобі шукати, як тебе шукають!
Півсела парубків по тобі зітхають.
Он мельниченко, гарний та пишний,
Тільки і мріє, щоб за нього вийшла.
Має він око на віночка цьОго…
Ганна:
Черевце, мов на дріжжах, росте у нього.
Мабуть, матуся годує його на сало.
Вже не протиснеться в двері,
Та все йому мало…
Андрій:
То може, тобі довподоби бондаря син?
Весела вдача, чорнявий, у батька один.
Може, йому віддаси ти віночка свОго?
Ганна:
Так. Твоя правда. Весела вдача у нього.
Особливо, коли вип’є горілки,
То не мине ні молодиці, ні дівки.
Андрій:
А як тобі коваленко?
Кремезний, горілки не п’є.
Ото вже щастячка тобі накує.
Чи й він не вартий віночка твОго?
Ганна:
Дуже сердита мати у нього.
Буде за кожну дрібницю сварити.
А мені хочеться у злагоді жити.
Андрій:
Тоді не знайти тобі кращого
За Петра кривого. Тихий, сумирний…
Ганна:
Хоч витирай ноги об нього.
То не козак, а якась ганчірка.
Андрій:
Яка ж прискіплива гончарова дівка!
Нікому не хоче вінка віддавати -
Мабуть, мріє в дівках свій вік вікувати.
Як та царівна, парубками гордує
Та все, жорстока, над ними глузує.
Ганна:
Ти ж, свате, перелічив не всіх.
Андрій:
Як не знайшлося підходящого серед них,
То що вже тут про інших казати?
Ганна:
Є ще один тут:
Без мами, без тата,
В мокрій сорочечці,
Віночки плете…
Андрій:
То вже, напевне,
Щось зовсім не те.
Ганна:
Ходи до мене…
Андрій:
Ти з глузду з’їхала, дівко!..
Ганна:
Нахили но, козаче, свою голівку.
Чи, може, ти вінка мого не бажаєш?
Андрій:
Чого я бажаю, ти добре знаєш.
Та хто я для тебе? Знайда, приблуда…
Що скаже Батько? Що скажуть люди?
Чи добре я зараз дію, чи зле - не знаю,
Та я кохаю, моя єдина,
Кохаю, кохаю…
Поцілунок. Обійми. Сплетений Андрієм вінок падає на землю.
