Посадила червону калину. –
Хай твій спокій завжди береже.
Мамо рідна! До тебе я лину
Вже подвір’я не наше – чуже.
Я сьогодні на нього здалека
Подивилась – і серце зайшлось.
Там дитинства пребілий лелека
Тихо плаче, сумує чогось.
І печальними вікнами хата,
Липа схлипує гірко в журбі.
День страшний той ніколи б не знати,
Коли світ голосив по тобі.
Із криниці води не напитись.
Не пройтись на зорі по росі
Як мені по тобі не журитись?
Засвітилась в моїй ти сльозі.
У осіннім захмаренім небі,
Дикі гуси змахнули крильми.
Я горнуся всім серцем до тебе
На порозі своєї зими.
