Жить просто так у світі я не вмію,
Теплом душі когось завжди я грію.
Поезія – моя найбільша радість,
Моє життя, моя таємна святість.
Як я пишу – чи ямбом, чи хореєм? –
Скажу відверто, що пишу душею.
Чого сумного так у ній багато?
Бо сум і радість поруч вдвох на святі.
Чомусь мені в цім світі всього жаль,
Що навіть радість переходить у печаль.
Чи я щаслива? Мабуть, що щаслива,
Та тільки щастя те бува зрадливим.
І раною цей світ в мені болить, –
Усе життя – одна жагуча мить.
Воно промчалось верхи на коні,
Неначе дивний сон наснивсь мені.
І сонце уже котиться за обрій.
Спасибі, Боже, що до мене добрий.
