Ниви пісні – чарівні звуки,
Впали в душу, немов зернина.
Засівали мамині руки
В нашім полі землі третину.
Проростали зернятка жита,
Зеленіла всю осінь нива,
А улітку, дощами вмита,
Колосилась мені на диво.
Посміхались волошки сині,
Виглядали тихенько з жита.
Пам’ятаю я їх донині,
І ромашку дощем умиту.
Тихо-тихо дзвеніла нива
Золотистим своїм колоссям,
А із неба – сонячна злива,
Вітер гладить моє волосся.
Посміхалося все довкола –
І лебідкою біла хмарка.
Я маленька і напівгола,
Бо улітку завжди так жарко.
Чи було так, чи лиш здалося,
Що скотилось у жито сонце,
Так до мене воно всміхалось –
Я ловила його в долоньки.
У долоньки воно не зловилось,
Ніжно впало у моє серце.
Назавжди воно там лишилось –
Засвітилось душі озерце.
