І хочеться забутись, напитись, відвернутись.
І хочеться - покадрово - назад - оце кіно:
крізь темряву зимову -
то грудень був чи лютий -
ми - змовники,
втекли ми,
були ми заодно.
З росинками-вогнями ялиночка (був грудень!)
(усе - світлодіоди, а я від щастя біла!)
Ти віз її для доні, а я втекла в нікуди,
о, ні - втекла у казку,
о,так, я все ж посміла!
І далі - тільки диво, і далі - світ інакший!
Лише твоя присутність - і я жива, жива!
Ти знаєш це? Ти знаєш? Ти вмів отак - неначе
для тебе дуже просто - творити скрізь дива.
Тепер у нашім небі хмарки і сонце - спільні,
хоч дотики - далекі, та рідний голос твій.
Та мить була - як диво, неждана і свавільна.
Життя таки триває, мій ангеле земний...
