(Відьма прийшла до Коваля просити голоса.)
Коваль:
А навіщо тобі, тітко, інший голос мати?
Він у тебе і так добрий, щоб ворон лякати.
Відьма:
Що робити маю, бідна,
Коли пісня в серці
Прбивається на волю,
Неначе джерельце?
Вику голос, дорогенький!
Подамся до міста -
З голосом та вродою
Чи я ж не артистка?!
(Хизується)
Скільки та дав би мені років?
Коваль:
Скільки дав би?
Мабуть доста ти і так їх маєш.
Що надумала,
Що так солодко співаєш?
Відьма:
Всі думки мої прості,
Маю щире серце.
Подивися - я уся
Поклик до мистецтва!
Викуй голос, Ковалику,
Будь таким ласкавим!
Може мене попереду
Ще чекає слава!
