Минають дні, спливають літа,
а я росою не умита.
Не пестило ще сонце тіло,
в очах-віконцях не світило.
Ще вітер не тріпав волосся,
їх не голубив, мов колосся
і дощик ще не цілував,
неначе кріпко, кріпко спав.
Для мене не світили зорі,
не плавав човен в синім морі,
ще не виходив місяць з хмари,
не було гір, а в них отари...
Минають дні, спливають літа...
Чому росою не умита.
Чому змиває дощик сльози,
а в серці – лютії морози.
