Лінь проснулась,
зразу усміхнулась,
подивилась навкруги:
– Хвильку я поспала,
все ж, наспочивалась,
до роботи залюбки.
Пущу свої сіті
я на всіх на світі,
відпочинок вам.
І з цієї миті,
дурманом обвиті,
вас я не віддам.
Мене усі люблять,
пестять і голублять,
я радію тому.
Знаю, не забудуть,
кожен раз пробудять.
Хто – прожене втому?
То все з часом...
Я ж,
відтепер – господар ваш!
Ви – мої раби!
Лінь – це правда, не міраж,
яка є і без прикрас,
прикажу – роби!
Я – володарка землі
поки ще є хазяї
в яких мати – лінь!
Я тримаю в кабалі
і не відпущу, о, ні!
Лінь бо Я!
Амінь.
