… а ти зупиняєш час припалюєш від каміну
читаєш думки в очах молитву на диктофон
Мадонна сталевих фраз в мереживі криноліну
вальсуєш – така, що «ах» – у залі для віп-персон
до півночі. А відтак – на древню гоморру вулиць
приходиш творити світ новіший за всі нові
Півнебо гірчить на смак півмісто гуде як вулик
а доля сліпа мов кріт – корабликом у рові
мандрує собі кудись тече по екрану блогом
Щось спільне у вас обох – весталок травневих гроз…
За пітьму ведуть сліди – а певно ж таки до Нього
в загублений рай або в чарівну країну Оз
ти знаєш – потрібно йти з відкритим іти забралом
на цю непросту війну між табором інь і янь
Святіша усіх святих… то виграла чи програла
сплативши себе земну століттями немовчань?
І байдуже що чужі – повіривши в сни та вітер
ти виростеш як трава крізь попіл зірок старих
Гостріша за сім ножів сувора немов пресвітер
на видих – така жива, єдина така – на вдих….
