В мене знову урок у сьомому.
Клас весною наскрізь пропах
Коридорами ходить березень,
Носить проліски у руках.
Десь розвіявся тон суворості,
Загубився в серйозності вправ…
А на дошці весну і березень
Зайчик сонячний малював.
Відвертість
Школа – моя відвертість,
Зоряний мій причал,
Що, неспокійну, вперту,
Радо мене стрічав.
Чесні мої малята,
Добра моя сім’я,
Правдою має стати
Казка, що склала я.
Може, не зовсім вдалі
Вигадані дива?
Часом і на причалі
Гірко душі бува.
Холодно.Де подітись?
Сумніви – як мости…
Спробую залишитись…
Зважуся відплисти…
Те, що знайшла, втрачаю.
Не вистача чого?
Раптом себе впізнаю
В дівчинці з класу мого…
* * *
Я без тебе – земля без квітів,
А з тобою – волошка в житі.
Я з тобою – роса світанку
І веселка в яснім серпанку.
Я без тебе – ватра без хмизу,
Я без тебе – сосна без лісу.
Ти для мене – вербовий вітер,
Ти для мене – ромашкове літо.
* * *
День за обрій полинув,
Щоб і завтра прийти,
Доторк рук тополиних,
Терпкий запах полину
Пригадається й ти.
Ніч котом волохатим
Сипле зорі до ніг,
Завертає до хати…
Хочу небом я стати
У зіницях твоїх.
* * *
Буває, що зорі падають
І гаснуть в обіймах Всесвіту, -
Тоді збувається чиєсь бажання.
Надто дорого воно коштує…
Ти назвав мене зіркою,
Своєю єдиною зіркою,
Але ж я не хочу згаснути
У твоїх обіймах…
* * *
А я запізнилась в літо…
Останній автобус рушив…
Останній автобус рушив
В наївність кульбабкових дум.
Не знала я, де подіти
Цвіт розквітлої груші,
Той цвіт, що залишила груша
На радість чи, може, на сум.
* * *
Бігав дощ по асфальту босо,
Наче скупане в травах хлопча,
Ну, а сонце купалось в росах,
Вітер грався з дощем в квача.
Від цілунку п’янкого вітру
Дощ заплакав, подавсь біжком.
-Йди до мене, я личко витру
З сон-травиці м’яким рушничком!
