нібито з глини цей звук
ніби він вже виростає
в руки старих дерев
серце своє дає
ніби безсилий лук
з туги ураз спадає
як зі старої ріки
воду косуля п’є
ти не кричи тепер
ти ще прийди під ранок
всі потечуть стежки
в теплі сліди твої
де синій кущ умер
грізна відкрилась рана
сотні не стане ніг
переступить її
краще туди не йди
і залишайся юний
поки стоять хвощі
старші за весь цей ліс
сонце її води
хмари якось затлумлять
і задощать дощі
голос її землі
ти не стріляй туди
краще зростися з луком
чуєш як грає вовк
з гаєм у буревій
як підійдеш один
стрінешся з дивним звуком
мертва віддасть тятива
глиняний голос твій
