психіатричний спосіб пошуку
в стиґматах літературного вирію
я спльовую на долоню яблуком
мовчазним хвостатим спомином
з насіниною балетмейстером
посадженою на підбитій алеї
прісним хлібом покльованих докорів
а дощ вистигає наплеченим ранком
підранений світлофор бавиться в піжмурки –
тут перехід у самотність
смугастим небом без натовпу
облизує висохлі губи стоків
напевно вже з’їли сонце
там де викидають самобутність
в чиєсь друшляне відерце
серцевого сміттєзбірника
розкришених вітром почерків
на розсипаній солі вічности
поміж іконою та мармуровим сніданком
за те, що ти вулиці мерзло шепочеш:
усі ми бомжі перед богом
о4.о5.2о1о
