До мене прийшов жовтень
З дощами і листям жовтим,
З туманами за плечима
І небом з твоїми очима.
Та раптом сніги осінні
Сховали ті очі сині…
Не стало ні сонця, ні неба,
Ні листя, ні дому, ні тебе…
* * *
Хтось так пильно дививсь на мене…
Може, вітер пустує то?
Ну, а, може, сміються клени?..
А якщо не вони, то хто?
Хтось русявий і кароокий
(Сірий шарф на нім і пальто)
Зміг украсти у мене спокій…
Жовтень? Вечір? А ні, то хто?
* * *
Дощі вистукують по бруку,
І тоне в музиці земля…
Вітрець листок узяв на руки
І з ним у вальсі закружляв…
Зустрівши казку так нежданно,
Я озирнулася назад, -
Колючим їжачком каштана
Мені всміхався листопад…
Синє-осіннє
Для чогось знову йдуть дощі
Повз сині вікна в синю вічність,
І небо в синьому плащі
Читає саду сині вірші.
А жовтень бродить по воді,
Тікає осінь в сині ночі…
Я загадаю сон.Тоді
Мені насняться сині очі.
Грудневе
Сміявся грудень.Снігом сипав
І в іній вії фарбував,
Веселий в гості вранці їхав,
Усім дарунки роздавав.
Зимі – хустину пелехату,
Морозу – шубу й зорепадь…
У мене ж – сміху повна хата…
Заходьте, буду пригощать.
* * *
Холодно.Зимно.Сніжно.
Що це? Цвітуть шибки?
Вікон торкнулись ніжно
Пальці чиєїсь руки.
Квіти і сніг…До речі,
Хто це тут чаклував?
Хто це – мороз чи вечір –
Квіти намалював?
* * *
Весь білий світ у снігопаді
Спускається, як птах, на плечі.
Спинилась вражена.Насправді
То був не птах – зимовий вечір.
Я добре знаю, що не треба
Ні запитань, ні зайвих слів…
Я тільки хочу бачить небо
В мінорній музиці снігів.
* * *
Непрошена, зав’южена, засніжена,
Іще й розчервонілась на бігу,
Краплинку ніжності візьму з собою з Ніжина
І побудую Сніжин на снігу.
Здивована, замріяна, стривожена,
Якась незрозуміла на біду…
Всміхнешся сонячно – усе на світі зможу я, -
Весну тобі в обійми приведу.
Образок
Часто холодними зимовими ночами
До мене приходять спогади…
Вони навшпиньках пробираються
Коридорами гуртожитку,
Щоб не розбудити тьотю Діну.
Потім сідають на краю ліжка
І пошепки оповідають минуле,
Дивлячись на мене очима часу,
Як на маленьку часточку Всесвіту.
Я ж напуваю їх гарячим чаєм
І невідворотно віддаляюся в майбутнє,
Бо ним я живу…
Зимовий лист
Добридень, мамо! День біжить,
А я пишу про заметілі.
У місті нашому сніжить,
Дерева й люди біло-білі.
Ти не дивуйся, що сама
Я вирушаю в сніжний Ніжин,
За мною мчить прудка зима,
Наздоганяючи на лижах.
Ти не турбуйся і не жди
Мене в неділю на пероні,
Бо їду в грудень, як завжди
У переповненім вагоні.
Мій поїзд від зими тіка,
Я мовчки грію в ньому руки…
І звідки впевненість така –
Віщують зустрічі розлуку…
* * *
Я не сумую і не плачу,
Я обмину свою біду.
Якщо ж тебе я знов побачу,
Чеканням в сни твої ввійду.
Не знаю,ким ти був для мене,
Та друзями не стали ми…
А прийдеш знов – всміхнуться клени
У теплих кожушках зими.
