Немало вже води стекло від тоді
Як вперше ти мене поцілував.
І думала, що плачучи в долоні
Навіки ти у серці заховав
Ті спогади, ті зустрічі, ті мрії.
Мене, те літо, те життя.
Нічого вже, мабуть, не вийде
Пройшло півроку, вже сніги, зима...
Моє життя категорично так змінилось!
Твоє - ніколи і незнало бід.
Та серце впевнене що ти страждаєш.
Кохати до нестями ти не зміг!
Образив ти мене, і я це знаю
Забув і просто викинув з життя.
А я забуду всі твої образи,
Всі спогади я викину з вікна...
Надіялась, кохала, і забула,
А ти й тепер мене не хочеш знать.
Колись побачимось, й любові вже не буде..
Не буде спогадів, й не буде каяття....
Те все , що говорив тоді
Давно не треба вже мені.
Ти знову обереш собі ту, іншу
У тебе їх завжди було "катма".
Мені так жаль, що ти *варюка,
Любові в твоїм серці геть нема.
Життя навчить, а доля скаже:
Не так живеш! Де розум твій?
Надіюсь, що хоч через 10 років
В думках і серці ти не будеш мій!
