* * *
Дощ перекреслює Сонце, але не навічно.
Сіре довкілля – лиш вираз мінливих очей.
В сірості теплій яйце визріває магічне,
Вийде із нього дракон
І дощі пропече
Диханням світла, що бризне пломінням зеленим.
Небо зблакитніє, спершись на білі стовпи.
Хекне земля, бо поважчають раптом рамена –
Прана у коренях нуртом п’янким закипить.
Пліч-о-пліч з ритмом ішов, і невже не зважав ти –
Білі веснянки землі, веселковість вікОн?
Дощ перекреслює Сонце, але не назавжди –
Вже виповзає з яйця світлоокий ДРАКОН!
