Обожнювання –
це любити без запитань та критики,
Любити –
летіти невідомо куди.
От тобі й казка про яйце-райце
Або
Теорема про замкнуте коло.
Проекції впадуть на паралелі
не з бляхи плоть
і світ не в жмені
образи глибоко втопивши у морі
й істерику не вчинену у змові
барвисті в’яже сіті
лихвар незгаданий у заповіті
три пальми сплять
зачинені в коморі
Несамовите спить
Десь там
Де гори й зорі
Одні й ті самі
Постаті й маршрути
Самодостатні як заварені отрути
Для флорентійської Медічі
Глузлива посмішка
Як подароване життя доводить до екстазу
Ти на майбутнє
Добре пам'ятай
Не все й не всім
Дається зразу
Оглянься
Скільки того світу
Закоханого в швидкість днів
Не забувай
Не подарованого квіту
Підкинути колись
В котрийсь із снів
Тут під ногами
Грань розпечених асфальтів
Ромашки в урнах на червоній смальті
Не досумуючи, прив'януть до світанку
Не зрозуміє дивного трафунку
І настовбурчений у дощ,
Кому недовподоби дим
Розлитий на бордюрі
Не відомо ким
Байдуже голе божевілля доводить до розпуки
Погаслий погляд оченят дратує
Шкребуть безжально нерви чорні круки
Зів'ялі квіти сніг мордує
Закінчилось чорнило в ручці
Нам жаль
Не дописав листа Франтішек Купці
Яка ж паскудна та холодна сталь
Із негебльованих дощок
Обсмалена остання грань
Розтерта вітром в білий порошок
Німа й безкрила
Як осіння твань
Дерев урбанізовані суєти
Якісь аморфні
І близькі мені
Своєю НЕ залежністю
Від люду
Від снів
Від молока
Чи блуду
Можливість винайняти вбивцю
Тепер не актуальна
Ти зрадів (?) мисливцю
Ніч-блудниця
Засне в чужому ліжку
Опівночі
Ліхтар в калюжі зникне
Десь
Не відомо де
Щось
Не відомо що
Од жалю тихо скрикне
Букет верблюжих колючок
В час пік допомагає
Дівчатко з Цоєм у вухах
Щось про звєзду волає
Перерва між словами
Нагадує кленовий клей
Гукнув пастух
Розбив Петра гончар
Опудало здригнулось на городі
Копиця сіна мохом поросла
І Катерина
Породила на кріслах
Калатає бабуся гоголь-моголь
Вар'ює дід
Через розбитий пива кухоль
Проріс аїр у глеку на п'єцу
А котє втоплене
Ожило під весну
Твоя-моя Jenis
Твої-мої думки-сонети
Усілась зручно
Край стежі усмішка
Твого-мого неба
Горіхи зранку
Мають запах кави
А може
Просто своєрідність
Твойого-мого
Світу Яви
Залились охрою бузки
Вони
Своє вже одп'яніли
Початок травня
У кінці весни
Весни кінець
В початку лоз рогатого хлопчини
Що горде ймення носить
Пан
Хлоп'я метелика ловило і
Впало у калюжу
Меди полів гречаних
Перетворилися у вурду
Розплела коси дівчина-чорнявка
Хтось криво посміхнувся
Десь померла мавка
Весільне древко замінили дубом
Заснула Богородиця
Покрита небом
Смішних розмов уривки і ессеїв
Нескінчені премудрості
Плебеїв
Осінній день
Контемп танцює
Із молодицею в барвистому вінку
Їй оддає останні
Теплі ноти
Останні силянки
із горобини та вогню
Ранкове небо
Лози винограду
Заспане сонце вигляда крізь гражду
Воркочуть голуби
Десь на даху високім
Калюжі хлипають
Неспокій
На Драгобраті
Квіти розцвіли
На Драгобраті звук інакший
А тут
Шибки брудних обмов
Квасних
Як сік лимонний наще
Пророчі сни і цвіт акацій
Прозорі трелі тихих
Грацій
Ажур тих крил
Що сплять ошатні
Сумнівні погляди коментарів не варті
Аскет-монах
Мені здається
Не зовсім праведний
Мені здається?
