"Я правильно кажу…"
А. Малащук
Троянда мак і негритянка
Левкас
Вінок у порцелянової ляльки
Мережана верета над вікном
Час не чекає
Сиплеться піском
Годинник з сиру тільки у Далі
В вікні з'явився силует Анрі
І. Б.
Мені насняться зорі
Цяцьковані гламурними словами
Обуті в золото і посріблені днями
Мені пропустять незакінчену строфу
Даровану гидливому смуру
Приймуть подяку лицемірну
Й візьмуть її як сувенірно-ексклюзивну
Усе сприймуть
Усе пробачать
Бо ж далі носа
Вже не бачать
Т.
Потрібність
Як і неприйнятність
Не зміряти в торбині
Незгідність з чимось
Не продасться
В крамарській
Захаращеній хатині
Звиняйте Ганно
Я щось глибоко залізла
У тоншу фільзофію
Потрібну тілько
Мудакам
Т.
Життя шкіцуєш в сотнях екземплярів
Котрі роздаш до краю
Всі
Та пірваною низкою коралів
Розсипляться попід столами дні
Невже й не пожалієш ні за одним із них
Невже ти не зумієш
У золото пофарбувати сміх
Яремі
Не позичай одвертості
Тобі її не бракне
Не позичай і зверхності
Вона тобі не личить
Не бійся натовпу
Якщо ти не захочеш
Не проковтне
Не переймайся бронзою
Бо ера золота колись мине
Є. Д.
Найважче вбити те, що опускає погляд.
Од чого так не хочеться тікати,
Коли тобі кидають в спину здогад
Й коли не спиш ночами, щоб літати.
Найважче вбити те, що ще не народилось.
Коли в надії тихо зволікаєш.
Тремтиш од того, що забилось
З новою силою, хоч все подальше знаєш.
Найважче вбити те, для чого не існує завтра:
Коли так мріється ще трохи ним побути…
Зникає за графином друга кварта
Й посопуючи засинає лютий.
Я. П.
Болить…
Не рань. Болить мені за двох.
Награлась врешті в фаталізм і Матір'ю Терезою набулась.
Тремтить…
Тремтить щось в грудях під крилом і
Зводить скронями безсилість.
Болить…
Не рань. Болить мені за двох.
Хоча… нехай.
Тобі ж бо стане легше?..
Я. П.
Усе що можна вже сказали
Усе уже розповіли
А що залишилось мені
Повторювати вже прожиті драми і видавати
За нові?
Не будь осою.
Добре радиш…
А як же маю захищатись?
А. М.
Це мортідо сильніше за титанів:
Його ніхто не кликав, а воно прийшло.
Сріблистим дзвоном нетьмяніючих кайданів
До сублімації на довгі роки прикуло.
Лишило й повідомити забуло,
Коли повернеться, і чи накриє ще крильми.
А ти не скній, як би не було,
Можливо, гулька меду із часом вийде зі смоли.
