Зворушливо аж до нудоти.
Ти знаєш,
Зрештою, твоя щаслива маска, колись
Зносившись відпаде.
І що тоді?..
Ти знаєш,
Зрештою,
Ти
Змучишся брехати
І скажеш все, як є
А що тоді?
(Жмеринка)
Мальви
Бите скло і запах сіна
Несуть в собі загадку
До од(гадки)
Що видумав чернець
Не дочекавшись спадку
Не без жінок
Не без хмелів
В трамваї
Чи у сні
Що тлів
Вечірній джаз
На тихому бальконі в лозах
Живий рояль і
Несміливий острах
Цигарка в попільничці із Ла-Манші
Вікно відкрите в ніч
Троянда в пляшці
Збирається на дощ
На дереві мокрезно-мокрий хлющ
Дріб'язок у кокосових горіхах
Чиїсь портрети на рожевих стріхах
Зелена шаль закутала
Когось у кріслі
Загублена в метро прийде
Опісля
Гукнув пастух
Розбив Петра гончар
Опудало здригнулось на городі
Копиця сіна мохом поросла
І Катерина
Породила на кріслах
Калатає бабуся гоголь-моголь
Вар'ює дід
Через розбитий пива кухоль
Проріс аїр у глеку на п'єцу
А котє втоплене
Ожило під весну
Залились охрою бузки
Вони
Своє вже одп'яніли
Початок травня
У кінці весни
Весни кінець
В початку лоз рогатого хлопчини
Що горде ймення носить
Пан
Хлоп'я метелика ловило і
Впало у калюжу
Меди полів гречаних
Перетворилися у вурду
Розплела коси дівчина-чорнявка
Хтось криво посміхнувся
Десь померла мавка
Весільне древко замінили дубом
Заснула Богородиця
Покрита небом
Смішних розмов уривки і ессеїв
Нескінчені премудрості
Плебеїв
Незірваної мудрості суцвіття
Лишилось
В'янути у жовтні край вікна
Ніхто не хтів
Згребти зі слів лахміття
Кому ж потрібне те знаття
Не схаменув й тебе холодний вітер
Не смикнув за рукав бродячий пес
І ти, закутавшись у теплий грубий светр
Спішиш сховати вдома ніс
Бо змерз
Щось душу викрутить
Як з паркана ганчірку
Щось здавить віддих
Рвучко
Як аркан
Ти це вже знала
Ніби під копірку
Повторюється знову цей бедлам
Одна
Залишена напризволяще
Покарана сторицею життям
Ти усвідомиш
Вже не буде краще
Й заскімлиш
Зляканим дитям
Тобі той біль давно відомий
Неначе згублене кольє
Отой нещасний
Що завжди готовий
За jeden grosz забути
Що воно й чиє
Ти ж не пророч собі майбутнє щастя
Бути забитою німим серцебиттям
Ще вспієш скуштувати наще
Ті почесті
Що люди звуть сміттям
Вона про нього
Він про неї
Штандарт
Найнепотрібніших віршів
Фіал весни
Рука Медеї
Кришталь
Ранкових заспаних полів
Ніщо
Можливо все що в тебе є
Погано сховане
Миттєво прошмигне
Ми написали вірша
Одночасно
З протилежних кінців телефонного дроту
Ми писали вірша
З філіжанкою кави про одне й те саме достоту
Ми монохронно вливали в папір
Ті ж самі графітні чорнила
Які зазначали
Що зустріч відбудеться завтра
Точніше коли – не важливо.
За два чи три літа
А може й весни
Бо ще треба вспіти
Сходити півсвіта
Й вернути назад
Вороними кіньми
Обрізані коси.
Засмуганий келих із сонцем
Що плаває посередині води
І в нерозумінні своєму
Намагається торкнутись дерева.
Мороз.
Блакитне небо.
Пальці з фарбою на шкірі
Що спотикаючись між
Дієзами та бемолями
Намагається згадати потрібну ноту.
Хандра.
Болгарський хор.
Яблука гріють на снігу боки
Що червоніють
Третій сезон
Намагаючись злетіти ввись.
Маразм.
Передивившись низку віщих снів,
Відклавши вервичку в шухлядку.
Вловити ледь помітний порух брів
Не вдалося тобі на згадку.
Позаду двічі скрикнув птах.
Попереду хрестили сина,
А німо вимолений Божий знак
Збігав щокою, як роси краплина.
Вино для святкування вбивства
Скипіло потай у снігах.
Хлоп'я з очима, повними дитинства,
Шукало крові на моїх руках.
Приречені
Ще доживають чорнобривці
Приречена
Ще диха м'ята
Обтягнені колючим дротом вбивці
Стихають
Крила у руках вар'ята
Останню
Посмішку забрали з-перед носа
А ти
Ще бігаєш в коралях
Гола й боса
Мій болю страченої долі
Ґвалтовно загнаний у кут
Забудь про мрії неозорі
Забудь про спокій
Сон забудь.
Витримуючи рвані темні рани
Змовчи
Стерпи
Тихішим будь
Дивись
Розділені народи в стада й клани
Страждання на горбах своїх несуть
Зіщулені старці на ешафотах
Викохують свій жаль як вищу суть
Хвилинна слабість
Цвіт в болоті
На скотобійні королеви йдуть
