Дума про культуру прийняття законів
(про події 4 та 6 березня 2003 року у ВР)
У вівторок у весняний не гуртки, не секти,
Ні, Верховна наша Рада слухала проекти
Текстів гімну України - новий комуністів,
Президента - був уривок від старої пісні,
БЮТу - цілих три куплети - хоч спіівай, хоч трісни.
Цілу гривню віддавали опоненти злісні,
Як довбали на всі боки вірш від комуністів.
Хто нардепам у той тиждень мозок та й не чистив...
...Ось із доповіддю вийшов сам міністр культури.
(Слава Богу, ще в країні є такі натури)
Говорив натхненно, довго, майже поетично.
Розтлумачив депутатам, що для них етично,
А що ні. На це ось, кепське, наклав заборону:
Хто наважиться, хай знає – догана від трону.
Неетично розлучати мелодію з віршем.
(А що іншу розлучили – то для неї ж гірше.)
Більш етично відірвати від голови тіло
(Вмовив – вже і депутатам того ж закортіло),
Тобто від першого інші два куплети
І водночас від музики: оце так дуплети!
То і що ж тепер із цими із двома робити?
Як співати їх не можна, то що ж – загубити?
Чи потрібно дозвіл брати у Верховній Раді,
Щоб хоча б декламувати – ми вже й цьому раді!
...Двічі конкурси проводили культурні міністри,
Тож не дивно – толку з них, як із сит каністри.
Переміг би хтось у першім, чи, бодай, у другім,
Не вчинили би над текстом дикої наруги.
В Україні є козацтво, хай би три й співало
На мелодію Стеценка – гарний гімн би мало.
А Вербицького Михайла музика чудова
Потребує вже нового, державного слова,
Якщо дійсно суверенна і демократична,
Правова і соціальна держава велична.
Чому досі ще не стала, знають депутати.
Час народу з депутатів за усе спитати!
