Знову в дорогу.
Знову в далеку...
Знову поїду на чужину.
Знову міняю тепло, тиху спеку,
на заметілі...
Холодну зиму.
Там, куди їду, короткії літа,
довгії... ночі і довгії... дні.
сонце чекають, мов в голоді жита,
а тепло мариться, навіть у сні.
Там а ні матері, батька, ні брата,
сестер немає, всієї рідні,
все чужі люди, збіднілая хата,
ще й заметілі сміються в вікні.
Що ж, буду знову літа чекати,
друзі зігріють душу мою
і серце радіє – виглядає мати,
ту, безталанную доньку свою.
