сіра кепка-невидимка, ким ти є, кого я бачу?
кип'яточком не нап'єшся, от заварка і медок,
дні холодні-невеселі, і погода геть собача,
що й не вижене господар добрий песика в садок,
це звичайно просто рима, що незримо за плечима
як наплічник або камінь( що кому) собі висить,
пса немає, кіт дрімає, перелистую очима
дні, що табули та раси, і віки, що тільки мить,
чи умитися дощами, чи упитися словами,
Грузії пісні печальні, та й веселі – не про те,
наче є, та вже немає.
Соня проситься до мами
(ну, до мене, ну, на руці)
Я - беру. Вона - росте
Наче крокуси на грядці – пробиваючи свідомість
гострим пагоном питання, круглим овидом лиця...
...Доморощена радистка з'їсть редиску, і натомість
вибиватиме чечітку, і світитимуть сонця,
І оця камінна сага, як ірис якийсь там ключик
дожується, проковтнеться, перемелеться, мине,
полетять птахи ключами (навіть з Голубими включно,
тих, що Мрії)
не у вирій
не до лазні навіть не.
А кудись у атмосферу (термо-, мезо-, страто-, тропо-)
а куди хто хоче, врешті, хоч у сон, а хоч назад.
А найкращі – у чоботях, у червоних, у Тернопо
лі присядуть на воротях.
І розквітне щастям сад)
