Галявина в дрімучих нетрях лісу.
В спекотному повітрі запах хвої,
Розморено дрімає різнотрав’я,
Спада без вітру тополиний пух.
Поміж дерев від сонця світлі плями.
Завмерла над поляною теплінь.
Тремтить повітря.
Злетів із квітки чорно-жовтий джміль,
Подався вбік, над іншою зависнув.
Весь сам в собі, не в змозі він порушить
Дня літнього ліниву непорушність…
Метелик невагомо промайнув.
* * *
Дощ у міському парку.
В парку шумить раптовий літній дощ,
Весь виднокіл мережать срібні цівки.
Вистрибує з калюж вода від гострих крапель,
Здригаються листки.
Майнула блискавка між темно-сірих хмар,
Загуркотіло, покотилось небом,
І раптом — грякає, аж щуляться дерева.
Повторюючи шорсткості асфальту,
Тече вода.
Здіймаються прозорі бульбашки,
Пливуть, готові лопнуть щохвилини.
Застрягла на асфальті соломина
І бурунець запульсував на ній.
А дощ усе шумить в зеленім листі,
І бульбашки пливуть, і пахне теплим пилом.
Втомилася чекать кінця дощу,
Щебече одинока пташка.
* * *
Біля вогнища.
З-під купи хмизу в′ється цівка диму.
Дим стелиться і сіється між сосон,
І крони їх у сивому серпанку.
Жучок біжить від вогнища щосили.
Вогнем взялась зелена вітка хвої,
Затріскотіла, пихнула й погасла.
Та знизу, з-під гілок випорхує живий
Червоний язичок вічнорухливий.
Притух, і раптом спалахнуло
З усіх щілин, заструменіло вгору
І — гоготить багаття!
Язик вогню, роздмухуваний вітром,
Схопився за оцупок деревини.
Мов здобич звірова, запручалася гілка,
І тріснула пучком яскравих іскор,
Посунулася вниз.
А вітру гул в старих верхів′ях сосон
Несеться здалеку і вдалині зникає.
Шматок вогню від решти відділився,
Поліз в траву і згас там без поживи.
Вершечок гілки, сизий і крихкий,
Розпався попелом. Навколо жаром диха,
Потріскує де-інде ще вогонь.
Перегоріло.
За мить, для ока невловиму,
Вмирають і спалахують нові
Скрізь по вугіллю цяточки вогню.
* * *
Зимою в полі.
Ріллю замерзлу присипає сніг.
Подекуди іще груддя чорніє,
Від нього довгі потяглись по полю
Назустріч вітру білі перемети.
Кружляють в небі вихором сніжинки,
Летять на землю швидко і навскісно,
Безлюдно, тихо й холодно навкруг.
У лісосмузі під вагою снігу
Пучки трави пожухлої пригнулись,
Заліг шапками сніг поміж гілок.
Ген за ріллею з яру проступають
Невиразні розлогі крони верб.
Посутеніло. Кріпне завірюха,
Курять у полі білі пасма снігу.
Замети довшають, зливаються в суцільне
Пречисте і одвічне полотно.
* * *
Голуби.
Високо в небі, в зимному небі,
Зграя пташина, як сиза хмара,
Сизосрібляста.
То дрібно-дрібно крильми махають,
То завмирають, вітер зловивши,
Плинуть незрушно разом, єдино.
Ось на крило голуби одночасно
Всі похилилися, вбік повернули,
В небі маліють.
Ось повертаються, швидко-рухливі,
Дивно скоряючись волі невидимій,
Чи вожакові.
Раптом сідають, густо сідають
Один за одним на гілці берези,
Голій, безлистій.
Мить промайне – і тоді в піднебесся
Фуркнуть сполохано разом, а зараз
Товпляться сісти на гілці берези.
