Ми сьогодні зустрілись з Тобою,
А Ти мене і не впізнав….
Мабуть,забув як тої ночі
Ти слізно клявся,обіцяв:
Що не забудеш Ти ніколи
Всі наші почуття, мої уста
І очі…
А я повірила Тобі.
Усі ці довгих
Двадцять з гаком років,
Заради Тебе я – жила.
В отих проклятих таборах,
Де каторжні були й хвилини,
Де під землею в Казахстані,
Тримала смерть мене за шию,
Я ,вирвалась,зуміла,
Я – змогла!!!
Розлуку з донькою – пережила,
Пробач,що лиш свою красу
Не вберегла…
Вона ж мабуть для Тебе
Була головна…
Із фотографії до Тебе посміхається Графиня,
А зараз дивиться на Тебе
Обличчя..
Все в зморшках-павутинні..
Ми сьогодні зустрілись з Тобою
А Ти мене і не впізнав…
Хоч на прощання і сказав:
Візьміть букет…
Я бачу вас ніхто не зустрічав….
