Ти живеш, не помічаєш маленьких дрібниць,
Як ранкова роса до обіду безслідно зникає наприклад.
Чи то мурашка її випиває, чи вона її додолу штовхає?
Ні, попавши у пастку води,
Десь в середині, в центрі невтомно там б'ється і вибратись звідти бажає.
Та прозора броня, наче резина, її все терпкіше тримає у пастці.
Не відпускає і все менше і менше повітря і часу.
Вона б'ється, до обіду... А далі, як краплина - десь зникає.
Ти живеш, не помічаєш маленьких дрібниць.
Як весь бруд, накопичений за емоційну неділю.
Попадає під дивну, не хитру, технічну взаємодію.
І від довгих, вологих та катуючих обертів в пральній машинці,
Десь зникає, разом із піною, яка там не просто,
А щось для твого спогаду в бруді, таки означає.
Ти живеш, не помічаєш.
Лише хочеш очистити одяг і маску, що з воску.
Ти живеш, не помічаєш.
Лише, як мурашка, невтомно у стіну прозору з розгону,
Б'єшся і б'єшся... Шукаєш уваги... Не помічаєш...
