Навколо сніг мокро-м’який…
Така й душа моя.
Дозволю я - а ти відкрий
Її – глянь яка я.
Зирни на душу, і відчуй
Збагни усю мене.
Мов пляшку серце відкоркуй
І розум твій збагне…
Наскільки я мокро-м’яка,
Така як отой сніг,
Котрий плине немов ріка
З під твоїх, твердих ніг.
І ти ту душу, без жалю
Затоптуєш в багно
Якби ти вмів, то би зберіг
Любові хміль-вино.
Та ти затоптуєш і мнеш
Всі мої почуття…
Коли нарешті вже збагнеш
Кохання – не сміття!
