Шкіряним сантиметром, парадного ока
Вимірюю згадку на жесті золотій.
Небо набурмосило сновиддями щоки
І риглює святого в забутій воді,
Яка не встигає наплечувати дощі
На збуджену падолисть в руїнах каміння.
В сіру габу вгорнулись стриптизні кущі
Так їм буть до весни – в кольорах вечоріння.
Десь на гілці грифон відпивав багрянці,
Смоляна холоднеча обвуглила поле.
Вітер здійняв ексклюзив в папірці,
Лелеки жовтилися на видноколі.
Торкається дим депресивної тьми,
День розрізали на менше і вужче.
Ранок дикунський степи похромив –
В осіннім зеніті…Ліс око заплющив.
21.09.2006 рік.
