Довга риска тире –
як напружена пауза у привокзальному тирі:
вибила двадцять із двадцяти –
і тиша.
І «ТИ» стоїш іще тут,–
а «РЕ» уже вище і вище,
як намистинка на нотному стані,
і до-стоту – не до-кричатися із вихідної точки А,
із до-світніх вогнів ноти ДО –
до
його ТИбету –
і глибоко вдихнути –
бо ти – ре –
це завжди глибоко вдихнути –
і ступити крок:
що ти маєш йому сказати
що ти хочеш йому повісти
про-себе-про-нього-про-нас
як ти пронесеш
по оцій натягнутій линві
серце cвоє в подолі
воду святу у решеті?
І балансуєш, по суті, наче канатоходець,
і до пуття не знаєш ні слів, ні путів Господніх,
і ще пуповина страховки пантрує дітвацьке тіло: Не озивайся, дівчино,
Не озирайся, жінко...
Ступай
голою ступнею
по натягнутій линві пунктирів;
Пустися
цим путівцем пульсуючим –
точка-тире, точка-тире –
морзянка серця – як мороз поза шкірою;
Біжи
такою собі Козою-Дерезою
по тисовій кладочці тире
із пункту А у пукт В:
«Чи ти, кізонько, їла, чи пила?» -
І брешеш, і копитом крешеш, і не червонієш –
(а з часом воно буде ще легше, Серденько) –
«А нічого, дідусю, не їла, і нічого не пила,
бігла собі через місточок,
ну там листочок, як водиться,
і водиці крапельку,
Ото й наше усе."
І стрибаєш через слова –
через голову вже стрибаєш,
а тире вже довге, як горизонт,
як фінальна смужечка кардіографа,
як невблаганна рисочка між двома датами:
То що ж ти хотіла йому розказати
про ці
стигмати розділових знаків
про ці
основні правила
приватної пунктуації,
Серце?
