Невиданою медаллю
чужої війни
нагороджують лише хрести,
що кров’ю розписують землю
і дарують автографи в тил
тлустим погонам,
тим черевастим червам,
що з міністерства наказують кулям,
як правильно гризти
гранітну ненависть
зовсім инакших,
але на своїй Батьківщині…
За мій контужений біль
і чиюсь математику територій
воздасться вирваними словами,
посмертним тату
і мовчанням фаршированого солдата,
без вісточки з минулого,
щоб бути присутнім
у бляшаній квартирі
з єдиним віконечком назовні…
Біґборди їдуть у борделі
прикрашати вихідний стрічками,
щоб потім, коли вони згаснуть,
вплітати на спомин у коси вінків…
Ситій «гражданці» не до фієсти,
не до дієти миру,
в своєму сортирі тіснитися –
якось не зручно всідатися:
перекотиполем на сусідський город.
Сонце сходить.
Певно, розстріл…
1о.о4.2о1о
