Медея знов занурює в ріку
Скривавлені бинти вечірніх сонцекраїв,
І присмак ревнощів все важчає в ковтку,
Жадає помсти він і винних пам’ятає.
Не стерти вже Ясона зраду й хіть,
І сміх прокльонів вже не полишає,
І місяця надщербкувата мідь
Все срібняком у пам’яті спливає.
______________
Холодна хвиля вечір поглина,
Зірки над прірвою, безодні потойбіччя…
Така спокутливо-невинна глибина,
Та навіть в ній живе чуже обличчя.
ОРИГІНАЛ
***
Медея вновь полощет на реке
Кровавые бинты немеркнущих закатов,
И привкус ревности всё тяжелей в глотке:
Он ждёт отмщения, он помнит виноватых.
Предательства Ясона не стереть,
И смех проклятия уже не покидает,
И месяца надщербленная медь
Серебреником в памяти всплывает.
________________________
Вечерний час. Холодная волна.
Далёких звёзд над бездною скольженье...
Так искупающе невинна глубина,
Но даже в ней — чужое отраженье.
