Усе.
Усе навколо зеленіє,
Пишним став мій сад,
Дихає, в душі леліє
Запах-зорепад.
Весна.
Весна не йде і не крокує,
Ані пливе, ані летить,
Хвилююче малює
Сяйва мерехтінь.
Тремтить.
Тремтить листочком край вікна
Загублена у пестощах весна,
Дихає, бентежно мліє,
Беззастережно тліє
У долонях Бога,
Він леліє.
Тривога.
Тривога хтиво роздягає тіло,
Вкладає шовком вміло
Фарбам полотна…
Усе навколо зеленіє
Весна.
Весна в ранковій каві,
В пробуджених цілунках на вустах
Дихає, пишніє славою
Зацілованим словам
Сад.
Плоди на язику Любові
Крутять вихором цілющий аромат
Куштуючи долоні обіймами на смак.
Весна.
Весна не йде і не крокує,
Ані пливе, ані летить,
Хвилююче малює
Сяйва мерехтінь.
Тремтить.
А тоді зривається вітер, легенько дихає у ніздрі. Від такого подиху, кажуть, народжуються діти – Зірочки, Сонечко, Місяць… Але кожна планета, навіть холодна, навіть пуста, рано чи пізно скуштує Божі вуста. Вп’ється багряним запахом Духу, вп’ється бентежною силою Руху.
