Пам’ять…
Збудована із мільйону цеглинок реальність.
Хто зна звідкіля?
Де ти бував, де усе однина і однин цих загальність
Планета земля.
Пам’ять…
Невже ніколи незгасне проміння твоїх самотніх переживань,
І хід у майбутнє.
Хіба не може припинитися мольба і ляк нездійснення бажань?
Ти ж самобутній!
Пам’ять…
Промовисто говорять спогади про минулу осінь.
Жовте листя.
Ти не побачиш більше тих м’яких, шовкових косів.
Променистих.
Пам’ять…
У ній залишився і твій страх, сховався до зручного часу,
Він зветься – завтра.
І серед маси всіх шовків, вже не знайти тобі атласу!
Хіба це правда?
Пам’ять…
Інколи здається, що краще б її ти зовсім втратив.
І знову тиша…
Вона – це не клітинки в зошиті, а справжні грати…
У спину дише.
Пам’ять…
Що найдорожче – невже саме вона – пам’ять?
Тільки здогади!
Усе пройде… й постане знов, минулим знам’ям,
Вернуться спогади.
