|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 22435, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.148.104.103') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Ra, 10-04-2010
|
Якби я прокинувся в шостій годині
Що вельми корисно ледачій людині
То встиг би за день я створити чимало
Не тільки для себе а й для загалу
Бо тому, дарують широкі дороги
Хто зранку чужі оббиває пороги,
Хто в універі зрання товчеться
Над іміджем власним в конвульсіях б’ється
Ну от я й підвівся опів на дев’яту
Бо сон вже відлинув й покинув палату
Хороми мої і почав норовити
Щоб тіло моє удома лишити
Накинути ковдру, слюнити подушку
Закрити віконця покривлену дужку
Душею у світ потойбічний злітати
Про щось надрозумне отам розпитати
Але сила волі – а у неї Є сила
Вона й не таких лінивих знесилить
За мене вирішує – їду на пари
Натягую штибні шкарпетки і шкари
Футболку, сорочку, розтерзані джинси
Сумку, шнурочки, і плеєр, що висне
Без Ніцше концепцій а самодостатньо
Я мчу наче месник, мені недостатньо:
Повітря, любові, грошей на рахунку
Дівчат, вихідних і такого трафунку
Який так частенько зі мною стається
Колись на мені це таки відіб’ється
На моїй свободі і самоповазі
На шиї, хребті, у колінах і тазі
Волоссі, що певно таки посивіє
Мене доведуть і філософ здуріє
Всердині мене, противитись буде
Своїм силогізмом доб’є і занудить
На пари, на пари? Моя Альма Матер.
Що зможеш мені у майбутньому дати?
Лиш спогад про мою трикляту упертість
Й папірчик, яким неможливо підтертись
П’ять рочків на нашому п’ятім поверсі
Я їду на пари, та й їду не в мерсі
Я їду в Богдані, така це маршрутка
В куточок прийдеться забитися хутко
І мріяти, й шкіритись поки доїду
Бо потім від мрій не залишиться сліду
Ну от, я й приїхав, проїхав думками
Як люди живуть із такими дахами?
Які не тримаються власного плейсу
Дивлюся на риси самотнього фейсу
Й гадаю про Ніцше, про шлях надлюдини
Людина – канат, а це замість драбини
Канат, по якому повзуть віртуози
Які не полишать буденної прози
З якими прокинувся, в пижик сідаєш
Спілкуєшся, мучишся, хибиш, гуляєш
Яким дозволяєш в собі колупатись
Та ж може отой канат надірватись
Прочинюю двері до світлого залу
Тут досить життя, та повітря замало
Із криком гучним роззявлюю рота
Волаю до всіх як остання сволота:
«Людина – канат, людина – дорога
Для всесвіту нашого – іскорка вбога
Людина людині і бог і диявол
Це істина сива, це вартісна справа
Людина – це міст через річку незнану
Його перейти - це здобути пошану
Повагу не тих, хто спинивсь на мості
А вибраних, в кого й світанки святі.»
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
