Так не пишуться більше слова й не витріскують звуки.
За вікном завмирає на мить сіре місто брудне.
Закриваю кордони, замуровуюсь я від розлуки.
У думках стогонить, що все це мінливе й мине.
А в очах у твоїх завмирає тужливе питання,
І блукає та відповідь десь поміж сонячних трав.
Заплітається сум, миготить на вітрах, бо востаннє
Тиха музика десь завмирає на шерхлих вустах.
