Цей похмурий весняний день
глумливо нагадує зиму.
Ліниво хочеться спати,
ні,
ліниво і лагідно кохатися з тобою,
перед тим
розірвавши на тобі твої червоні колготки,
котрі ти при мені жодного разу не одягала,
певно ти їх просто не маєш...
Міцно тримати твою руку,
тебе,
жодних звуків,
тиша,
тиша і твоє дихання.
Всесвіт мовчить,
Всесвіт слухає нас,
зараз,
бажай чого завгодно, дівчинко,
твої бажання подвоєні мною,
ми єдині,
у нас спільна душа,
ми частина Всесвіту,
ми - Всесвіт,
ми - Все.
Потім,
я поцілую твою руку,
на знак того,
що ти маєш лишитися,
потім,
я відчуватиму як б’ється твоє серце.
Певно саме так, весна входить у свої права.
