я би хотіла знати, про що думає земля
земля
яка так схожа на жінку
про що вона думає,
тримаючи на собі усі ті міста і дороги і кораблі
пускаючи присмоктуватись до себе хліборобів
дозволяючи шукати у своїх глибинах скарбів шахтарям і авантюристам.
про що вона думає
глиною, піском, камінням, солодкими чорноземами,
про що вона думає
розпеченою магмою
і що відчуває там, глибше - у верхній і нижній мантіях
а ще я би хотіла знати,
про що думають ті чотири слони,
на спинах яких лежить вигнута, наче щит, земля
про що вони думають, знаючи, що їхній вантаж - на вічні віки
цілком звітуючи собі, що ніколи не прийде полегшення.
хіба якщо слон-побратим (коли його попросити, злегка токнувшись хоботом)
на кілька жаданих митей візьме на себе подвійну вагу.
про що думають ті чотири слони,
вічність переступаючи з ноги на ногу,
посмикуючи вухами
та глибоко й шумно зітхаючи, - так глибоко й шумно, як вміють лише слони
так, я би хотіла це знати
а ще я би хотіла знати,
про що думає черепаха, на спині якої стоять чотири слони.
про що вона думає - така велична у своїй самоті і вічності
у невідворотності свого призначення
як вона живе з цією величчю
з цією невідворотністю
і незамінністю
що вона відчуває,
коли з невідомих нікому причин раптом, піднявши важкі темні повіки,
вона відкриває свої невеликі майже без білків очі
і повільно-повільно крутить головою
але найбільше я би хотіла знати
чи за всю минулу вічність
за усю ту вічність, якій немає початку,
чи стало їй сміловості
глянути вниз
