Осінь дивилася з острахом
А я все питала шо сталось
Змішала Вівальді з Ойстрахом
Зав’язла й сама змішалась
Дивилась замисленно-зависло
На ще не зовсім померле листя
А в горлі спогади надривно тисли
Як її звали? Здається Христя
Проста непоказна дівчинка
У надто короткій міні
Сказала так мало, а в серці тріщинка
І десь в діафрагмі іній
Їй двадцять і все уже скінчено
За рік цього створіння не стане
Ким ця дитина була відмічена?
За що так щоденно тане?
Її не цікавлять новини й плітки
Трохи уваги і молоко зранку
Щось стогне – так відмирають клітки
Роблячи з неї тимчасовості бранку
