Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46608
Рецензій: 90921

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 22307, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '35.175.200.4')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Містика

Сон - Я з матір’ю у церкві...

© Катруся Степанка, 05-04-2010
Я з матір’ю у церкві, в середині,
любуюсь росписом на куполі чудовим.
Душа радіє – рук моїх творіння,
то все для Неба, є дарунком новим.
Але той купол оживає ніби,
розширюватись став направо... вліво...
не бачу я у своїй праці хиби,
переливаються всі кольори мінливо.
Краси безмірної...!
                               Але такий маленький...
той розпис став у лівій стороні,
а в правій стороні, увесь чистенький...
все штукатурка... бачиться мені.
Вся церква сіра... ні – це вже Собор!
Це Храм, якому не одне століття!
А може тисячі вже літ?! Це є мотор,
який спасає душі від страхіття!

– Це наша церква родова, –
сказала мати, що стояла поруч.
Я знаю – ми живі... вона жива...
тоді рукою повела ліворуч...

Шукати починаю середину...
Рел’єфні кола два нащупую рукою,
навкруг, неначе хтось збивав перину,
так все пилюкою, покрито віковою.
Пилюка ця, сягає нам в коліна,
не розлітається, як пух і не припала...
мов, тут колись спинилася хвилина...
безмірний спокій... хоч, вона не спала.

Ось я знайшла два кола на підлозі,
хотіла сісти посеред малого,
але матуся стала в допомозі:
– Ось, тут, є середина Храму цього!
Сідаю в коло, що вказала мати
і піднімаю голову угору...
Хвалу потрібно матерям віддати...
якраз це місце виявилось впору.

Сиділа у самій я середині,
під куполом – Всевишнього покровом.
Як повезло мені – простій людині!
Ті почуття не виказати словом.

Тут із грудей у мене засвітило...
і вирвався стовп світла, наче сніп...
посеред купола проходило світило,
таке яскраве...! Але зір не сліп.


Сягало Неба світло це чудове,
мені здавалося – воно є золоте!
Та, придивившись, вбачила я нове...
Воно живе! Живе! Життям цвіте!
Золоті ниточки – мов черв’ячки вертляві,
пилинки, ніби клітки в нашім тілі,
це є реалія, а не в моїй уяві,
все рухається, мов ласкаві хвилі!

Дивлюся і любуюся красою...!
Єднає світло Небо із Землею,
а ще єднає силою Святою,
Отця Небесного з частинкою Своєю...

Це відчуття і до тепер зі мною –
стовп світла в Небо золото-живий
і тіло все наповнене любов’ю,
а Старий світ... – неначе став Новий!

                                          
                                       2004р.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75196599960327 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …