Осінь прийшла. Ми із нею гуляєм.
Жовті алеї вклоняються нам.
Йду і розкидую листя ногами
Міцно затиснув рукою каштан.
В тому каштані – і очі зелені,
Й рухи губами, і доторки рук,
Вітер, туман, як і ти незбагненний,
Сніг також в нім, і сердець перестук.
Гладжу каштан, ніби чьєсь підборіддя…
Ти відчуваєш? Надіюсь, що так.
Аделаїдо! Агов! Посміхнися!
Сім днів пройшло. А ще трійко – пустяк.
