Мій тонкий прозорий обладунок,
Зітканий із паростків любові,
Пробиває іноді словами
Той, у кого є талант вбивати...
Ще не зовсім, констатую з сумом,
До двобою я цього готовий,
Панцир мій мережений дірками -
Ось і зараз треба знов латати...
Розмотаю ниточку терпіння,
Засилю у голочку прощення,
І легкими ніжними стьожками
Затягну поранене я серце...
Ось пускають вже й нитки коріння,
Пришивають панцир мій до мене,
І обличчя залива сльозами -
Повінь у душі, як у озерці...
...Я до пострілів нових тепер готовий,
І не буде більше рикошету...
Бо моя любов - це не твердиня:
Кулі всі вона приймає в себе
