вони бігли вже п‘яту добу…
стежка була незугарною, навіть горбатою.
а подекуди – геть відсутньою. тільки дощечка із
сакраментальним текстом «пішла на обід» сповіщала
що стежка існує (просто обідня перерва) а тому – і хата на клямці…
вони бігли вже п‘яту добу, бо не знали де клямка, і стежка
зненацька з‘являлась: така собі втоптана стрічка – звичайна
земля. «а де в неї хата?..» Але ж для їжачого розуму отих кіко слів
було забагато, бо ж бігли вже п‘яту добу по колу, стираючи
пупом сліди і п‘яти…
«!!! коли відшукаємо клямку, тоді буде кайф –
холодне ліпити до лоба чимдуж і по черзі …
голки проростають зі споду на світ
як сонце, що носить на спині розпечені цвяхи
Ми - сонце!!! Ідімо на схід…!»
