Мені не шкода, знайте,
анітрохи
Своїх старань, думок,
своїх хвилин.
Я їх віддам задарма,
за неспокій.
За щирі очі, усміх
День новий.
У ньому я прокинусь
до світанку.
Чи з вечора
й на хвильку не засну,
А подарую сон свій,
як коханку,
Яку дарує шах
За виграну війну.
Віддам усе
і сором десь подінеться,
й захочеться
умитися з роси.
І сміх мій десь
у темряві розсиплеться,
У теплій передсвітанковій млі.
А шлях мій -
вільний вітер торуватиме.
Я може навіть душу
так віддам,
За те що поряд хтось
неголосно співатиме
й запросить щиро
в серця свого храм.
