Пробач, я не вмію не жити одна…
Мені лише сонце і небо…
Моя не співає душевна струна,
Коли тобі треба…
Пробач, я не вмію не плакати в час,
Коли ти захочеш…
Для мене немає рідніших прикрас,
Ніж осінь і ночі…
Пробач, я не вмію не бути чужа,
Бо ти цього просиш…
Я чую лиш лезо тупого ножа…
За спиною носиш…
Пробач, я не вмію не знати душі…
Хоч ти і благаєш…
Прочитані душі вплітаю в вірші,
А ти не читаєш…
Пробач, я не вмію не прагнуть в політ,
Хоч крила ти ріжеш…
Для когось залишила втоптаний слід…
По ньому не підеш…
Пробач, я не вмію не серцем тужить…
А ти хочеш сльози…
Не час, то безвихідь від чогось біжить…
Не знищиш морози…
