1
Забув про час – тримаєшся за мить.
Відштовхуєш верби похилу гілку –
і стежиш, як у вічність струменить
тоненька павутина – синя жилка
на тім’ячку дитини, котра спить…
Забув про світ – вдивляєшся у сон,
що світлі барви повертає зору,
і вимиває із очей пісок
розчарувань, утоми і повторень –
і вже вітрила бачиш, як Ассоль…
Забув про люде – світишся у лик,
хоча ще вчора не умів світитись.
Нема новин – нема й вчорашніх лиць.
Нема і згадок… Все збулося – дітям:
кривава жилка проросла углиб…
2
Забув про твердь – стискаєш в пальцях річ,
що гріється в руці і гріє руку:
хлібина, книга, свічка, хрест і гріш –
пил, преображений зусиллям духу,
дух, що ввібрав із пилом смерть і гріх.
Забув про глиб – хапаєшся за край
горизонталі (не зі страху впасти –
за звичкою, яка не обира,
з любові, що не здатна стати щастям,
із ліні, що затвердла, мов кора).
Забув про вись – утоптуєш підніж
пласкі роздоли, що не трудять ноги.
Вершини самотують в вишині,
не просячи ні дружби, ні підмоги –
їм байдужі твої труди і дні.
3
Забув про шлях – обмацуєш поріг.
Забув про пагін – обіймаєш корінь:
довбеш достиглий струшений горіх,
як вірний син із предками говориш
і проклинаєш вічний недорід.
Забув про цвіт – дожовуєш плоди.
На восьмий рік збираєш мак у ступку.
Забув огонь – і розганяєш дим…
“Забув-забув”, – повторює голубка –
і хліб розкльовує, як молодик.
