Промий вікно – світ зміниться за ним:
наблизиться, мов дата великодня.
Нема чудес у фокусі весни,
але щасливі ті, хто з цим не згодні.
Укотре сонце випікає цвіт,
Укотре крізь каміння пнуться трави…
Все пізнане росте, як моноліт,
а той щороку змінює оправу, –
щоб оптика, не змінюючи суть,
бодай очам давала відпочити,
і погляд, що пронизує росу,
відчув не твердь важкого моноліту,
а тільки гнучкість стебел молодих –
нових, які прикриють тло незмінне, –
і тло, не здатне й тіні породить,
сховається у лоні смертних тіней.
Це поступка розчуленій землі –
того, що завжди встигне взяти плату.
Тлін – вічний…
Але навіть вічний тлін
Приречений щороку відступати.
